Щодо релокації підприємств в умовах воєнного часу

Можливо, є поодинокі успішні випадки, але мій особистий досвід і досвід тих колег, з якими я спілкуюсь, свідчить про те, що у 99% випадків порятунок тих, хто тоне – їхня особиста справа. І це малий бізнес, який перевезти простіше за все. Втім, я впевнений, що малий бізнес собі допоможе сам. Йому б не заважали – і буде все добре.

Стосовно ж великих виробництв, особливо військових, - на мій погляд навіть розмови про їх релокацію це якнайменш - марнування часу, а взагалі схоже на саботаж і шкідництво (знаю, терміни не юридичні). Чому ? Давайте поміркуємо.

У часи 2ї Світової багато великих оборонних підприємств були релоковані (або, як тоді писали евакуйовані) на Урал, Далекий Схід і в інші регіони всередині СРСР. Пишуть, що лише за 1941 рік з УРСР було евакуйовано більше 500 підприємств (це найбільша кількість, навіть більше ніж з РСФСР). Але ж, евакуація провадилась в ті регіони «великої та могутньої», до яких нацисти не могли дотягнутися жодним з наявних у них видів озброєнь. І тому це було цілком логічним: заводи, які «кували перемогу», були надійно захищені і робили свою справу.

В мене питання: ті, хто планує релокацію зараз, дійсно вважають, що російські ракети не зможуть дістатися Львівщини або Івано-Франківщини ? Або є гарантований і достатній захист для них системами ППО ? Чи є розрахунок, що «там» російська розвідка їх не побачить ? Питання риторичні.

1. Гарантована безпека. З 29.03.2004 року Латвія, Литва, Естонія є членами НАТО. Є серйозні сумніви, що росія наважиться на пряму конфронтацію з цим блоком. Але, в будь-якому випадку, територія даних країн може і буде захищена набагато краще, ніж територія України.

2. Двостороння зацікавленість. Східні регіони балтійських країн зараз не можуть похвалитися економічним бумом. Є навіть відверто регресивні райони, з яких населення, і в першу чергу молодь, поїхало до інших країн: Чехії, Німеччини, Франції. Створення нових виробництв, переміщення до них людей може стати дуже міцним економічним імпульсом, що матиме мультиплікаційний ефект. То ж, самі країни Прибалтики навіть економічно зацікавлені в такій співпраці.

3. Відсутність мовного барʼєру. Більшість людей в Литві та Латвії розуміють і російську і українську мову.

4. Відсунтість економічних барʼєрів з країнами Євросоюзу. А це – спрощення логістики та зменшення собівартості виробництва.

5. Можливість залучення коштів приватних інвесторів у створення підприємств з гарантованим збутом. В умовах, коли в Держбюджеті України відсутні кошти навіть для фінансування перевезення 20 корів – це аргумент. Вагомий.

До речі, про припинення монополії держави на виробництво та ремонт військової техніки потрібно не тільки говорити, - про це потрібно приймати рішення. Прямо зараз і швидко. Досвід США та інших країн свідчить про те, що приватні компанії є кращими постачальниками аніж державні. Це рішення давно назріло. І тут просто гріх не скористатися шансом.

6. Активна проукраїнська позиція. Хто одними з перших підтримали нас у всіх міжнародних структурах ? Латвія, Литва, Естонія. Хто займає тверду позицію проти російської агресії ? Вони самі.

7. Територіальна близькість. Так, звісно, виробляти всередині країни зручніше. Але, зараз важливо, що логістичне плече буде не таким великим. Вже добре й на цьому.

По-перше, може бути передбачено, що певна кількість працівників має бути від України. Частина – від держави, на якій буде розташовано СП.

По-друге, продукція цих підприємств гарантовано буде викупатись державою. На період війни буде заборонено продаж продукції в інші країни. Після війни – чому б ні ?

По-третє, технічна документація та інші обʼєкти права інтелектуальної власності на період війни буде надана безкоштовно (безоплатна строкова ліцензія). Після війни – розберемось.

1. Пакет внутрішніх законів, які доцільно починати опрацьовувати прямо зараз. І в тому числі, про стимулювання приватних та спільних підприємств до виробництва військової продукції.

2. Пакет міждержавних угод, зокрема про створення спільних підприємств, а можливо – територій із спеціальним режимом оподаткування і з спеціальним режимом перетину кордонів України.

3. Пакети інвестиційних та інших корпоративних документів. Але, в першу чергу потрібно політичне рішення та бажання його реалізувати.