Попередня емоційна реакція громадськості та стримані (чи навіть ілюзорні заяви політиків) створило навколо теми потужний резонанс, який не стихає досі. Окремі особи встигли звинуватити у ситуації, яка виникла, «несвоєчасні» дії Адміністрації США, деякі – не готових до воєнного протистояння збройні сили Афганістану, а треті – вказали на нерішучість дій НАТО та Європи як потенційного самостійного суб’єкта геополітики. Настав час поговорити про статус-кво з позиції реальних розрахунків, першочергово, для нашої держави.
(маємо на увазі, після ліквідації їх режиму 2001 року, з деякими перервами до нашого часу). Серед тих, хто підтримували відносини були і Саудівська Аравія, і Катар (саме у Досі розташовується їх Офіс), і Пакистан, і Іран. Актуалізація переговорів із Росією відбулася після нової кризи на Близькому Сході – масштабними діями Ісламської Держави та небезпеки поширення впливу цієї терористичної організації на значні частини Афганістану, а відтак і Центральну Азію, що є сферою впливу Росії (колишні радянські республіки). Кілька років тому у ЗМІ можна було зустріти непідтверджену інформацію про передачу зброї Росією через кордон Таджикистану до Талібану з метою боротьби з ІДІЛ (докази не були представлені).
Як ви всі пам’ятаєте, режим діяв і навіть отримав деяке міжнародне визнання від сусідів, проте був знищений внаслідок своєї політики підтримки терористичних організацій і розташування їх осередків в Афганістані. Ризикну припустити, що за умови не-підтримки окремих організацій Талібаном і не-здійсненням атак 11 вересня, режим би діяв із супровідною стурбованістю не-дотримання прав і свобод з боку світової спільноти ще тривалий час. Сьогодні рух якраз проголошує дистанційованість від інших екстремістів і публічно висловлює бажання чинити опір будь-яким терористам у своїй країні. Вимоги виведення іноземного військового контингенту вкладається у логіку дій потужної внутрішньої сили Афганістану.
почнуть здійснювати спроби трафіку зброї та ідеології до сусідніх країн тощо) . США має авіацію в регіоні, що здатна сильно змінити внутрішню ситуацію у випадку нової масової конфронтації. Росія, окрім бажання повернутися за стіл переговорів із сильними країнами, намагається отримати гарантії не проникнення руху та інших терористичних організацій, на північ – до центральноазійських республік та самої неоднорідної Росії. Гіпотетичне визнання Емірату цікавить і Китай, який межує з Афганістаном. З іншого боку, надто обережні заяви Європи контрастують із її прямими інтересами, адже в разі нової гуманітарної кризи, від потоків біженців страждатиме саме ЄС. І не забуваємо про гібридні практики Росії та її союзників, які запросто використають заручників ситуації у своїх політичних цілях, тому видається найбільш вірогідним, що від такого стану справ найбільше втрат понесе якраз не США чи Росія, а ЄС.
Ми впевнені, що Києву в жодному разі не слід починати переговори про визнання Емірату, і навіть оголошувати формальні вимоги такого визнання. Стратегічних інтересів України в цьому регіоні немає, тому із формальним визнанням цілком можна зачекати до слушної миті, коли Київ буде повністю впевненим у адекватності нового керівництва Афганістану.
Російські та китайські намагання знайти канали зв’язку говорять про їх бажання врегулювати офіційні відносини, а в перспективі і позбавити фактичний Емірат свого суверенітету, тому ця країна невдовзі може стати зоною впливу нового світового гравця. Знову ж, ресурс Афганістану (і всього суміжного набору) можуть деструктивно використати для досягнення своїх цілей – сюди віднесемо наркотичні речовини, чорний ринок озброєння, людський трафік тощо.
Авторы
Материалы, публикуемые в разделе "Мнения", отражают исключительно точку зрения их авторов и могут не совпадать с позицией редакции онлайн-платформы «BrandStory». Редакция не несет ответственности за материалы опубликованные в разделах «Экспертное мнение» и «Мнения компаний».